71. |
71. Ірод цар за Христом ганявся, Він за ним дуже побивався, На сідельці не вдержався, З кобильчини обірвався, Та й упав на шлях.
Він лежить, ледве дух одводить, Кобильчина кругом його ходить, Йому в вічі заглядає, Хвостом мухи обганяє, Та й порска на вид.
Іродиха як теє зачула, Що ввірвалась у царя мотуга, Зірвалася з ліжка боса, Та як є простоволоса Йому навздогін.
Іродята дуже ізлякались, Та за нею всі бігцем подались. Коновками воду носять, Ревуть, плачуть ще й голосять: "Пропав Ірод наш!"
|
73. |
73. Марія Діва нам породила Цвіт пахучий, цвіт розкішний, Що його так світ весь грішний Віддавна бажав.
У Вифлеємі зацвів красою Той цвіт райський, Божий, ясний, Звідкіль вийшов запах красний По всій землиці.
Заблисла зоря, пливе по світі Вістка радісна, щаслива, Що всіх вбогих звеселила: "Христос приходить".
А за зорею, її красою Вже йдуть люди, йдуть веселі, У Вифлеїмській оселі Ідуть з поклоном.
Ідуть з поклоном із кінців світу, Несуть в дари, хто що може, Наш Ісусе, Дитя Боже, Благослови всім.
|
79. |
79. Не плач, Рахиле, зря чада ціли: Не умирають, но пребивають, Но пребивають Святія сини в новій святини, Ко Богу Сину – суть за причину, Суть за причину.
За Ірода злобу, видя, яко воду, Кров розливаєму, плоть убиваєму. Тілом хоч умріли, душами же ціли, За живота страту приймили заплату, Приймили заплату.
Пощо, горлице, слезами лице Все обливаєш, тяжко вздихаєш, Тяжко вздихаєш? Ловець неситий распростер сіти, В руки не прія птенци юния, Птенци юния.
Твої же пернаті суть до неба взяті, Путь прошедше тісний, побіднія пісни Поють Царю слави, іже їх ізбави От сітей ловящих, прелести губящих, Прелести губящих.
Пойду на ниву, не бившу жниву, Пожати класи, вижду пред часи, Вижду пред часи, Селния цвіти, прежде світ зріти, Утро смертною січет косою, Січет косою.
Но травиця мертва буди Богу жертва, І в пожатім сіні – благовонні кріни, Ділатель небесний і во время весни Пріял во житницу незрілу пшеницу, Незрілу пшеницу.
Позор страшливий! Ірод злосливий Христа шукаєт, не обрітаєт, Не обрітаєт. Мої же діти іщет убити, Меч обнажаєт і убиваєт, І убиваєт!
Убо твоя чада пребудуть внутр града, Тім бо в небі платять, іже житє тратять За Христа і Бога. Заплата премнога Малим отрочатам, закланним овчатам, Закланним овчатам!
Престань же, мати, горко ридати! Ах, як престати, а не плакати, А не плакати? Кровей толики лиються ріки, Наповняють море, люте мні горе, Люте мні горе!
Перестань же, мати, чад своїх ридати, Во Адамі биша і вси согрішиша, В кровавій купіли, треба би ся змили, А то во рай святий путь бил би запятий, Путь бил би запятий!
Тяжко ж бо зріти, як многі діти По всем повіту, од двою літу, Од двою літу. Моєї утроби, отсла во гроби Злий кровопийця, Ірод убийця, Ірод убийця!
Аще же і чреди младенцев повреди, Лучше Христу жити, онім же умрети, Сей-бо прийде спасти всіх во время страсти, Міра Відкупитель, от ада Спаситель, От ада Спаситель.
Бідна ж я мати, толикой я страти Як не восплачу, як чад не бачу, Як чад не бачу. Перли драгія згубила-м тія, Світ з надеждею згасе моєю, Згасе моєю.
Отверзи зіници, вижд твої денници, Світащії нині во висшей твердині,– Бисери драгія во вінці царствія Присно прибивають, вовіки сіяють, Вовіки сіяють!
|
80. |
80. Щедрий вечір всім нам, щаслива година, Породила Діва предвічного Сина.
Приспів: Ладо, Ладо, Ладо! Всім на світі радо! Щедрий вечір на землі! (весь куплет – 2)
Не в пишних палатах Бога породила, А в біднім вертепі Господа повила.
Не білі перини Богові стелила, На в’язочці сіна Вічного зложила.
Не поміж царями Господь нам явився, А між вівчарями в яслах положився.
А небесні духи в синяві співають,* Пастерів убогих до стайні скликають.
Пастирі убогі до стайні приходять, На в’язочці сіна Господа знаходять.
А на світлім сході зоря засвітила, Трьох царів премудрих дуже звеселила.
Золото і ладан, миро вони взяли, І в Єрусалимі за Христом питали.
Найшли Христа Бога не в Єрусалимі, А в убогій стайні в місті Вифлеємі.
Убогим вертепом царі не гордили, Христови всі дари і поклін зложили.
І ми Христа Бога всі радо вітаймо, Разом з пастирями весело співаймо.
|