| 171. |
171. Ірод цар за Христом ганявся,
Він за ним дуже побивався,
На сідельці не вдержався,
З кобильчини обірвався,
Та й упав на шлях.
Він лежить, ледве дух одводить,
Кобильчина кругом його ходить,
Йому в вічі заглядає,
Хвостом мухи обганяє,
Та й порска на вид.
Іродиха як теє зачула,
Що ввірвалась у царя мотуга,
Зірвалася з ліжка боса,
Та як є простоволоса
Йому навздогін.
Іродята дуже ізлякались,
Та за нею всі бігцем подались.
Коновками воду носять,
Ревуть, плачуть ще й голосять:
"Пропав Ірод наш!"
|
|
|
| 172. |
172. Під ногами сніг рипучий,
Вітер стріхи обміта:
Нині день ясний, блискучий –
День Народження Христа!
|
| 173. |
173. Ой на гороньці дві зозулоньці в ячмени.
А третя Маруся при долиноньці льон бере.
Рівняй же, Боже, доли і гори рівненько,
Щоби ся було аж до батенька видненько.
Ой чи видненько, чи не видненько, не дбаю.
Я свого батенька в темнім лісочку по голосочку впізнаю.
Ой на гороньці дві зозулоньці в ячмени.
А третя Маруся при долиноньці льон бере.
Рівняй же, Боже, доли і гори рівненько,
Щоби ся було аж до матінки видненько.
Ой чи видненько, чи не видненько, не дбаю.
Я свою матінку в темнім лісочку по голосочку впізнаю.
Ой на гороньці дві зозулоньці в ячмени.
А третя Маруся при долиноньці льон бере.
Рівняй же, Боже, доли і гори рівненько,
Щоби ся було аж до милого видненько.
Ой чи видненько, чи не видненько, не дбаю.
Я свого милого в темнім лісочку по голосочку впізнаю.
|
| 174. |
174. Колядин, колядин, я у батька один.
Мені не дивуйте, ковбасу лаштуйте
|
| 175. |
175. Ой у полі, полі, там стоїть стаєнка.
Там Ісусик народився, Дитина Маленька.(2)
Пастушки у полі ягняток стерігли,
Як почули про Ісуса, швиденько прибігли.(2)
Прибігли, прибігли та й стали питати:
Чи дозволить Божа Мати з Ісусиком грати.(2)
«Ісусе, Ісусе, Ти Найкращий Цвіте,
Привітай же Божий Сину, всі маленькі діти»(2)
|
| 176. |
176. Дайте нам коляду, бо далі іду.
Дайте нам курку, бо в вікно штуркну.
Дайте нам когута, бо рознесу ворота.
Дайте нам пироги, бо ми змерзли ноги,
Малу перину і красну дівчину
І велику коляду, бо від вас іду.
|
| 177. |
177. Христос родився, Бог воплотився
У Вифлеємській яскині
В стайні убогій, в бідності многій,
Велика радість всім нині.
Приспів:
Ангели співають,
Честь Йому віддають,
Богу і творцю своєму.
Ликуй, чоловіче, з Рождества того!
Христос бо від ада спасе душ много
І від неволі вражої.
Марія чиста, Божа Невіста,
Христа зложила на сіні.
На світі дніє, серце радіє,
Бог народився нам нині.
|
| 178. |
178. Ой дивна, дивна вкраїнська родина,
Як до вечері сідає.
Кожде веселе, як та дитина,
Се бо Христос ся рождає!
Різдво Христове сіли витати,
Радуйся, радуй, вкраїнська Мати!
Рай у серденьках, ми під вікнами,
Нуте прийміте нас до столу,
Най все, що добре, сідає з нами,
Хочемо нині посполу
Нашим звичаєм колядувати:
Радуйся, радуй, вкраїнська Мати!
Ангел небесний най між вас сходить
Нині із Божим Дитятком,
Весь ваш достаток і вас хоронить
Від недуг всяких, припадку,
Щоб рік від року разом співати:
Радуйся, радуй, преславна Мати!
|
| 179. |
179. Свята ніч, тиха ніч!
Ясність б’є від зірниць,
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочиває в тихім сні.
Свята ніч, тиха ніч!
Гей, утри сльози з віч,
Бо Син Божий йде до нас,
Цілий світ любов’ю спас,
Витай нам святе Дитя!
Свята ніч настає,
Ясний блиск з неба б’є,
В людськім тілі Божий Син
Прийшов нині в Вифлеєм,
Щоб спасти цілий світ.
|
| 180. |
180. Добрий вечір вам,
Чи ви раді нам,
Ми не самі йдем,
Ми козу ведем.
Дід козу веде,
А вона не йде,
Дід козу віжками,
А вона – ріжками.
Го-го-го, коза,
Го-го-го, сіра,
Го-го-го, біла,
Ой розходися,
Розвеселися
По сьому дому,
По веселому.
Де коза ходить,
Там жито родить,
А де не бува,
Жито виляга.
Де коза ногами,
Там жито копами,
Де коза рогами,
Там жито стогами.
Де коза туп-туп,
Там жита сім куп,
Де коза хвостом,
Там жито кустом.
А в Михайлівці
Всі хлопці стрільці –
Встрелили козу
В правеє ушко,
В правеє ушко,
В саме сердушко.
Тут коза впала,
Нежива стала,
А міхоноша
Бере дудочку,
Надима козі
Та й у жилочку.
Уставай, коза,
Вставай, сірая,
Господиня йде,
Ковбасу несе,
Мірку гречечки
На варенички,
Та ще й голубець,
На цьому – кінець!
|
Свято коляди святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого: вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називати колядами або колядками.
Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!
Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягає ще арійських часів. Колядки пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. 
День високомобільних десантних військ Збройних сил
День працівників ветеринарної медицини