Не я б’ю – лоза б’є!

Дохристиянське свято Вербиці було відоме ще римлянам, які перейняли його від етрусків чи пелазгів. (Щодо етрусків – це окреме цікаве питання, адже предки італійців, які жили на території теперішньої Тоскани, багато в чому різнились із місцевим населенням).

Отже, екскурс у минуле. Язичницьке свято вшанування прадавнього Дерева життя, як символу вічності, відоме значно раніше, аніж християнське. А оскільки ці два свята збіглись у часі та просторі, їх вдало поєднали вербою – одним із найкращих дерев, поширених в Україні.

Тепер про обряд освячення вербової лози. Пригадаймо собі, які дійства ми проводимо з освяченим деревцем-букетом, коли повертаємось із церкви додому? Правильно – ми жартома б’ємо по спині своїх рідних і близьких, примовляючи: «Лоза б’є – не заб’є»! Але це текст радикальний. Існує м’якший варіант «побиття» – «Не я б’ю, лоза б’є! За тиждень – Великдень! Будь здоровим, як вода і багатим, як земля!» Бити галузкою верби дотепер — означає пробудити творчу енергію людини.

Свято Вербиці досі є живим в Україні, причому ритуальні примовки, які входять в обряди цього Свята, майже дослівно збігаються з текстами примовок, записаних латинянами від етрусків. Українці вважали вербу чарівним й символічним деревом, на якому мешкали добрі духи-душі. Саме тому верба й приносила щастя в родини, перша «віщувала» й «приводила» весну в березневі дні весняного рівнодення.

Світоглядне значення поняття «Верба» розкриває походження цього слова. Складається воно з двох слів «вер» і «ба». В давнину ці слова відповідно означали «Всесвіт» і «Матір». В українській мові подвійну Матір, тобто Матір Матері й сьогодні називають «баба». Слово має коріння у первісних культах Праматері світу. Й до сьогодні кам'яні культові зображення праматері, що стояли на узвишшях могил по всій Україні, називають Бабами.

Слово «вер» також дуже давнє. Величність позначуваного ним поняття — Всесвіту — відбилась в багатьох українських словах, які ніби засвідчують величність та перевагу цього слова над іншими. Деякими з них ми користуємося і сьогодні. Це слова «верх», «вершина», «вершити», «верхів'я», «верхній», «зверхник», «верховода», «верховина» тощо.

Верба має велике значення в народній медицині. Коли хворіють люди або тварини, то знахарі варять свячену вербу разом з цілющими травами і напувають тим варивом хвору людину чи тварину — у повній надії, що «поможе». Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. А минулорічною освяченою вербою розпалюють піч, аби випікати паски.

За матеріалами: korali