21. |
21. Не питай мене нічого, Не проси – я не скажу. Лиш віддайся в руки долі – Вона тебе не підведе. Не збирай в долоні смуток – Я його не донесу. Лиш всміхайся моїм очам – Я тебе завжди знайду. Не нанизуй сльози у намисто – Я перлини розгублю. Лиш поринь у небо чисте – Я до тебе прилечу. Не кажи мені: „Прощай...” – Це звучить немов покора. Лиш зорею зустрічай І я у сни твої прилину. Не журись, якщо щось втратиш – Інше – краще – віднайдеш. Треба вміти і любити, і прощати – Зрозумій, таке життя. Полети туди, де щастя, Полети туди, де сміх. Як захочеш – буду поруч, Але я не краща від усіх...
|
|
22. |
22. Ким є людина без кохання - кораблем з розірваним вітрилом, птахою із зламаним крилом в чужім краю, поетом, що згубив рифму, самотнім пілігримом, який заблукав на півдорозі між життям та вічністю. Ти є вітрилом мого корабля Кохання крилами для мене стало, Ти Муза, пілігримова зоря Ти є усе чого мені так бракувало.
|
23. |
23. Зацілуй мене, Залюби мене – Там, де хороше, Там, де ніжне все. Ти заграй мені, Заспівай мені, Закричи мені – Всі слова земні, Щоб було, як вві сні, Де ми вдвох одні. Обійми мене, Приголуб мене, Доторкнись до губ. І упав твій чуб На лице моє, І в руках притих, Притаївсь, приник До грудей моїх, Біля серця ліг. Як в колисці ми, - А навколо сніг. І гойдає сон Край моїх вікон, Край твоїх вікон – Мріям в унісон – Ночі рубікон.
|
24. |
24. Минають дні, А може і роки Без тебе холодно мені З моїх очей течуть струмки З тобою – я немов дівча Без тебе – пристаріла діва… З тобою радісно, хоча Без тебе також я щаслива… Загляну в очі тобі А в них немов піски пустелі Вони небесно – голубі Я знову бачу їх на стелі Твої зрадливі почуття… Твоя зрадлива усмішка Ти знов ускладнюєш життя І я розтану, ніби сніжка Чи ти забув, що я жива Що я живу і все надіюсь Ну як забути ті слова, Які вже у твій мозок влились Ти каявся, що будеш моїм Та де ту клятву записати, Коли ти став уже чужим Мені осталось – забувати…
|
25. |
25. Для мнне сонечко не сяє, коли тебе поруч немає. Лише тоді коли ти є, радіє сердннько моє.
|
26. |
26. Я просто – жодна інша: я – це я. Я теж живу. І вмію ще любити. Я вперта, і наївна, і крихка, Але така, що ладна все простити. Я трохи вредна, я така, як є. В зіницях сумнів деколи ночує Але ти чуєш, я – твоє, твоє Оте свічадо, що тебе відчує Душею й тілом – Без усяких фальш, Без перебільшень, Без якихось зверхонь… Захочеш ти - ми підемо ще дальш, Туди, де коні щастям мчуться верхи, Туди, де шовк і павутиння рук, Туди, де очі плачуть від цілунків, Де буде терпко від жаданих мук, І солодко від хвиль дарунків… А я боюсь. Ти знаєш, я боюсь, Якби раптово тілом захотіла, - Я об покору ніжно розіб’юсь Й зів’юсь сльозою я до твого тіла… А я боюсь, якби ти захотів, То цілував би ноги та долоні… Любив й любив, і може й би не вмів, Проте збирав би солод весь солоний… Я є така, прости, я є така, Прийми мене таку, яку ти любиш., За те я буду завтра лиш твоя, І обіцяю, що мене не згубиш…
|
27. |
27. Текст привітання: Я спати хочу, але не спиться... Все швидше й швидше серце б'ється... Ні, воно нічого не боїться, А лише стрибає і сміється! Бо думаючи лише про тебе, Воно немов би відлітає в небо! Так само коли я з тобою, З твоєю ніжністю, турботою й красою, Немов би поринаю в казку, А головні герої - я і твоя ласка...
|
28. |
28. Небо у темні хмари одіте. Дощ свою музику гра. Ти дома одна, ти одна. Ти згадуєш усе що було. Згадаєш і школу, і друзів Та основне ти згадаєш Його – Веселого, доброго, ніжного. Згадаєш ті миті життя. І тихо сльоза упаде. Ти стараєшся забути те, Та в серці любов не помре. Поплачеш. Дощ перестане. Сонце вийде з-за хмар. Ти сльози утреш, усміхнешся, А душа від болі ридатиме. Почуєш. Побачиш. Згадаєш. І знову захочеш вернути той час: Коли у житті була радість, Коли день здавався миттю, А рік тільки днем. Та не вернеться! Не проси! Почуєш – вдай, що здалось. Побачиш – усміхнись, промовчи. Згадаєш – не плач, не вернеться. Не проси! Не проси!
|
29. |
29. Мені наснилась Ти у забутті вечірнього спокою І зникли туги і жалі І як ранковий дощ Душа напоєна Тобою Це в серці відгомін весни... Мені наснилась Ти!
|
30. |
30. Душа, як голуб, в клітці б'ється, Коли коханої не чує голос. І тіло тлінне кинути все рветься Шукать летить і в заметіль і в холод. І лише сонця промінь, що коханням зветься Усе єство безмежно заспокоїть Теплом наповнить. Смуток цей минеться. Душа, як голуб, світу усміхнеться!
|